Счастье - это я!

Вход людям без чувства юмора - строго запрещен!

b3b00bf09ba3951d5bf1502208fbf447-3scdp.jpg

Життя чітко розділилося - до і після...

Життя чітко розділилося - до і після. Люди - за і проти. 

Пропали кольори веселки, світ став одноманітним чорнобілим і двограневим - свої-чужі. Які свої, які чужі?! Ну не можу я внести в категорію "чужі" друзів, приміром, з Криму, які радіють приєднанню до Росії. НЕ МОЖУ!!! Ми стільки разом пережили, ми так довго спілкувалися. 

Так, я нині їх не розумію, а вони - мене. Але це не означає, що треба провести риску і відрубати від себе світ людей, які бачать його по-іншому. Так просто - повісити клеймо "недруг" і відмахнутися. І дуже важко зрозуміти, чому вони так бачать а ще важче - коректно переконати, що лінза інформаційних окулярів крива.

Шашкою рубати воно завжди швидше. А полетять і невинні голови - ну, що ж - на війні як на війні. 

Я ТАК НЕ ХОЧУ!

Для мене людина - цінність. Кожна. І якщо є хоч мізерний шанс порозумітися, треба зняти корону і говорити, говорити, говорити. 

Бо кожен вбитий українець - не важливо з якого боку - це цвях у кришку гробу нашої демократії, а може й державності. 

Здається, вже навіть найбільші оптимісти зрозуміли, що Європа нас активно не рятуватиме? Ну, санкції, ну заяви, ну формальне обурення. Їх можна зрозуміти.

Поставте себе на місце ситого ЄС - все спокійно, законно, тихо. То навіщо ім країна в спілці, де льеться кров, збиваються літаки тощо. Так, вони все розуміють і про Путіна, і про зовнішні впливи. Вони нам чесно співчувають і гуманітарку вишлють, і на Путіна покричать в ЗМІ.

Але. Дівчина з тушшю зі збитого літака, мертві мирні жителі, теракти - це в уявлені персічного європейця також роблять українці, якби ми не пояснювали, що це вже не ті, "не наші" українці. І європейцю страшно. Як з такими поряд жити? Вони ж не можуть вибірково пустити в ЄС "хороших" українців, а "поганих" залишити! Прийдуть усі. 

Ми для них - тільки не ображатися - певною мірою дикуни, племя людожерів, які вбивають одне одного, підривають житлові будинки, грабуть трупи загиблих в авіакатастрофі європейців. Десь воно так і є. Як з такими чинять? Кинуть монетку, подарують пласмасове намисто, дадуть їжі, може лікаря пришлють, може священника, може навіть погладять по голові і щось приємне скажуть. Але щоб у чистий, ситий заможній європейський дім привести?! 

До чого це я так багато літер виклала? До того, що проблеми індіанців, шеріфові - до сраки! І рятуватися треба самим. 

Будь який конфлікт вирішується або через тотальну безжальну зачистку (яку влане роблять відразу і один раз) або через діалог. 

Я - за діалог. Ясно, що там де заговорили кулі, перед тим як поговорити доведеться постріляти. Але якщо є хоч найменший шанс порозумітися - його треба використовувати. Я не вірю, що ми настільки полярні, що не зможемо вже зжитися разом. Ми ж люди!!!

Любові і мудрості нам всім і нашим керманичам.


Открыть
Музыка : лирическая зашибись! : хорошее

Эффект Вавилонской башни

Карузо и языковой вопрос

Я люблю украинский язык. Собственно, что значит – люблю?  Я его понимаю, уважаю, знаю. Мне нравится, как он звучит. Но мне также импонирует и русский язык. Наверное, мне бы нравился и какой-нибудь хинди или суахили, если бы я их знала. А то получается, как в старом анекдоте:

-Мойша, тебе Карузо нравится?
- Нет!!!
- А ты его слушал?
- Да, вчера Рабинович на кухне напел – картавит, фальшивит, в ритм не попадает… Короче -ужас!

Подозреваю, что обвинения в адрес украинского языка, которые звучат из уст украинофобов– типа "скудный язык", растут как раз из этого анекдота. Чтобы судить о языке надо его, по крайней мере, знать. А лучше –  знать хорошо. Так же, оценивая украинскую литературу, стоило бы что-то почитать за пределами  школьной и институтской программы. Когда мне мои русскоязычные друзья говорят, что украинской литературы не существует, я всегда спрашиваю, а что ты читал? Как правило, что-то революционное из Франко "про скалу" в пятом классе, и  из Шевченко про Катерину? Все?
То же самое я могу закинуть и людям, которые при звуках русского языка делают такое лицо, будто что-то несвежее понюхали… А что вы читали, кроме "школьного" Пушкина или Некрасова?

Лирическое отступление

Вообще, я замечаю, что уровень образования людей в последнее время как-то подупал.  В техническом вопросе он скорее вырос, а вот в плане общих знаний – наоборот. Случай из жизни. Пришла ко мне на работу девочка после университета Шевченко – пятёрочница круглая. Хорошая, кстати, девочка.  В какой-то из дней у меня разрывался телефон и, отвечая на тридцатый звонок, я рявкнула в трубку: "Смольный!". Девочка подняла на меня большие голубые глаза и кротко спросила: "Простите, а Смольный, это кто?"

Символ революции

Но мы отвлеклись. А язык у нас – то, как знамя, то, как символ революции. Короче, язык, как что угодно, только не то, чем он является в первую очередь – средством коммуникации. Я не говорю, что средство коммуникации не должно быть красивым и с национальным колоритом.  Возьмем, к примеру, телефон, а лучше -смартфон. Тоже средство коммуникации. Он может быть красивым, супермодным, даже сине-желтым или с двуглавым орлом. Но никому же не придет в голову организовать массовые протесты против угнетения, например (я утрирую), смартфонов "Samsung" смартфонами "Nokia"?

Только представьте себе – раннее утро, толпа перед входом в администрацию неистовствует. Тысячи неравнодушных людей, одетых в цвета "Samsung", с плакатами "Злочинна Nokia душить спивучий Samsung!", "Самсунгивцям – Samsung", и скандируют: "Геть бандитську Nokia з самсунгивского рынку!". По-моему – красиво!

Впрочем, символ, знамя, идола (даже идолище!) можно сделать из чего угодно. А после - бить поклоны, приносить жертвы и устраивать войны против деревянного божка иного цвета и формы. Неужели народ настолько туп, что не желает видеть за идолами конкретных кукловодов, которые их (идолов с определенной идеологической начинкой) выстругали из бревна и всучили людям, сказав, что это круто? Неужели народ настолько слеп, что не видит, как на его "возвышенных" чувствах тупо наживаются потомки Карабаса и Папы Карло?

Месть богов

Помните легенду о том, как строили Вавилонскую башню? Изначально люди разговаривали на одном языке. Работа спорилась, башня уже почти упиралась в небеса, глядишь, еще чуть-чуть и доберутся людишки до божественных чертогов. Естественно, богам такая борзость не могла прийтись по вкусу. План мести был простенький и элегантный – разделить людей на языковые группы, то есть – воздвигнуть языковые барьеры. Боги точно не были фраерами - план сработал на все сто – люди перестали понимать друг друга, и строительство доблестно похерили.

Так что ничего нового кукловоды не придумали – стырили проверенную идею у авторитетов. А мы пыхтим, тужимся, строим государство - Страну с большой буквы, европейскую, можно сказать, державу. Но мы ее никогда не построим, пока будем постоянно зациклены на вопросах языка, или там национальной идентичности. Как Вавилонскую башню.
И так ли важно, кто и на каком языке разговаривает? Не важнее ли, что он делает и какой посыл несет?

Я уже давно не смеюсь над акциями, типа бойкотируй "Розетку" за русский язык или там выплюнь "Рошен". Почему бы не пойти дальше? Из патриотических чувств срывать на улице с барышень иностранную одежду, прокалывать шины неукраинским машинам - ломать вражескую технику! Хотя, луддиты – тоже импортное веяние, так что ничего нового наши "креативщики", поверьте, придумать просто не способны!

Хотя, что спрашивать с рядовых патриотов, если даже великий и ужасный защитник всего украинского Тягнибок ездит на иностранном джипе, а не Ланосе или Шевроле, собранном в Запорожье.

О Западной Украине и восточных патриотах

Как человек, родившийся и выросший в Тернополе, могу с уверенностью сказать – языкового вопроса в Западной Украине не существует. Он существует в Киеве, он существует в СМИ, он существует в зангажированных головах "украинских патриотов". А в Тернополе его нет! Ни одному нормальному тернополянину не придет в голову относиться предвзято к русскоязычному соседу. Говорить по-украински в Тернополе естественно, как дышать, но из этого никто никогда не делал священную корову.

В связи с этим меня особенно умиляют пафосные манифесты на эту тему, большей частью, кстати, принадлежащие экзальтированным девицам из Киева или Восточной Украины. Звучат они примерно так - "с этой минуты я разговариваю только по-украински!" Ну, разговариваешь - разговаривай себе тихонько в дырочку, зачем же так орать?! А подается такой поступок почти как личный подвиг! Куда ни плюнь – попадешь в Жанну Д’Арк! Ясен пень - мы же в дикое время живем! За такое у нас на кол сажают, или, как минимум, лишают работы или учебы!

Чем гордитесь, девочки? В чем подвиг-то? Неужели - выучить государственный язык? Или тешит самолюбие, что папа и мама в фрустрации? Так это к дедушке Фрейду! Как-то слишком попахивает подростковым гормональным взрывом (или сбоем).Это, как если бы наш иммигрант в Великобритании написал в ФБ, что отныне будет разговаривать только на английском… А они-то и не иммигранты вовсе, а просто… Их-то никто не лишает языка, на котором они говорили с детства. Лечить электричеством!

Как по мне, все банально и просто – человеку очень хочется выделиться, а выделиться-то как раз и нечем. Украинский они выучили! Вот если бы вы, дорогие, на китайском заговорили, тогда я бы восхитилась. По-настоящему восхитилась.

P.S.

А закончить свой спич хочу тем, с чего начала. Я люблю украинский язык, я знаю его, понимаю и ценю. Но время от времени я пишу и разговариваю по-русски, причем, по тем же причинам. И мне очень не нравится, когда людей оценивают по цвету кожи, волос, национальности и языку. Мне неприятно, когда умные, казалось бы, люди набивают шишки на лбу (причем, не только себе, но и другим!), поклоняясь рассохшемуся деревянному истукану, грубо выструганным ушлым Папой Карло.

Пардон за пафос, но может, когда мы перестанем зацикливаться на совершенно непродуктивном вопросе языка, национальности, религии и цвета кожи, у нас получится достроить нашу "вавилонскую башню", имя которой – Независимое Европейское Государство Украина!


Метки: язык
Открыть Комментариев 3

Про дерев"яних божків і національну свідомість)

Отак пишеш щось, пояснюєш... 

Люди ставлять якесь питання і ніби їм цікаво і дуже важливо прочитати на нього відповідь. І ти починаєш завзято клацати по клавіатурі, пихтиш, стараєшся і раптом помічаєш, що вони тебе уже не слухать, їм це не треба. Їм цікаво було лише задати публічне запитання, а почути відповідь - уже не цікаво. 

До чого це я? Мене знову запитали: чому ти, галичанка (ну, чесно, дістали!) пишеш у ФБ двома мовами?

Як на мене, дурне запитання. Знала би добре польську і англійську - писала би чотирма. Ну, не має для мене значення, якою мовою хто розмовляє. Уже вкотре пояснюю такі банальні і очевидні речі, а запитання все виникають. 

І що то за штамп - галичанка?! То, як ти народився на ЗУ, значить на все життя географічно, культурно й національно обмежений маєш залишатися? Чи я повинна у віночку й вишиванках на білій кобилі щодня на роботу їздити (ото б колеги раділи)?!

Пояснюю свою позицію. Мова - це лише інструмент спілкування. Він має бути якісним, прогресивним, досконалим з місцевим колоритом. Але то - лише інструмент. Який для чогось слугує. У даному випадку - для передачі думок, ідей, відчуттів. Відкрию вам страшну таємницю - а вишиванка - то тоже лише одяг, який нас захищає від вітру, прикрашає, гріє. 

Це аж ніяк не означає, що то і інше не має бути оригінальним, з якимось національним колоритом, не має розвиватися чи шануватися. Зовсім ні. Але то лише - засіб!!!

Ну, блін, скльки можна робити з мови культ і поклонятися йому?! З будь-якої мови.
А як же "не сотрвори собі кумира". Чесно, інколи виникає відчуття, що політики створили собі з питання мови такого дерев"яного божка, носять з собою, б"ють перед ним поклони і прихильників своїх заоохочують...

Ну, не вже в країні немає нічого більш насущного, ніж питання мови? 

Ну, заговорить Азаров та Колісниченко українською, ну що від цього зміниться в державі, в вашому конкретному житті?

Як на мене, замість того, щоб стругати дерев"яних божків, зайнялися би конкретними справами... В країні - бардак...


Открыть Комментариев 5

ДАЕШЬ «ИНВЕНТАРИЗАЦИЮ» КАНДИДАТОВ!

Эксперт Центра исследований проблем гражданского общества прокомментировал «Политарене» ситуацию с регистрацией Владимира Сацюка 
 

http://www.politarena.org.ua/index.php?newsid=42182


Метки: сацюк
Открыть

ДЖЕНТЛЬМЕНЫ УДАЧИ ВНЕ СПИСКА

Без чего не мыслит себе существования настоящий политик? Правильно – без депутатского мандата. Даже на отдыхе, в заграничной поездке и в заключении.

Узнав, что их коварно лишили самой возможности получить заветный мандат, Юлия Тимошенко и ее сообщники решаются на отчаянный шаг – побег из колонии, чтобы восстановить справедливость и вернуть себе столь необходимую часть организма.

О приключениях, опасности, изворотливости и предательстве – читайте и смотрите в нашем комиксе. 
http://www.politarena.org.ua/index.php?newsid=42225


Метки: тимошенко
Открыть
зашибись! : філософський

Спасибі Саші Чаленку за навіяну тему у Фейсбуці

Спасибі Саші Чаленку за навіяну тему - тему Ліни Костенко.

Не буду розповідати про її творчість, хоча маю моральне право (писала диплом на цю тему). Просто хочу поділитися навіть не враженням, емоцією, від знайомства з цією дивовижною жінкою. 

2005 рік, я працюю на 5 каналі. Тяжко хворий папа римський, я отримую завдання записати розповіді людей, котрі його знали. У список потрапляє Ліна Костенко. Мене попереджають - вона не любить журналістів, у неї - важкий характер, може вигнати, образити і т. п. Напружуюсь, але телефоную. Ліна Василівна вдома і запрошує нас з оператором до себе додому.

Хороша (але абсолютно звичайна) квартира у багатоповерховому "літераторському" домі на Гончара. Доросла, у віці, досі красива, але дуже сувора жінка. Про таких кажуть - породиста. Дивиться холодно, розмовляє стримано, по суті. У вас - 20 хвилин. Ми з оператором не здивовані. Проходимо...

І трапляється маленьке диво. Це як радіо, налаштоване на одну хвилю. Ліна Василівна під час розмови починає розкриватися, холод тане, суворість поглинає усмішка... відчуваю - своя людина...

Всі кажуть - вона дивна, звучить як докір. Тому що ми не такі? Тому що інша? Так, вона дивна, вона окремий світ, незвичний і цікавий. Зрозуміти і оцінити його можна лише доторкнувшись. Інакше ніяк. Я давно не зустрічала людей, які б мали такий життєвий досвід, яких би так життя потріпало... а вони при цьому зберегли стрижень ... навіть не знаю визначення - патріотизму, національного духу? Не пафосного, не такого, коли б'ються публічно в груди чи фанатіють. Ні, це частинка людини, частинка її я. Погоджуюсь, мало зрозуміла величина і для мене також, але вона живе і болить в цій людині. І вона готова думати і діяти, вона шукає, вірить і розчаровується... І знову шукає. Чесно, я не знаю людей, яких щиро, підкреслю - щиро болить ця країна, цей народ. Так пафосно написала, але по іншому не скажеш. Я не є патріотом. Я можу займати патріотичну позицію, але мене це не особливо болить...

...Коментар давно записаний, оператор нудьгує. Ми спілкуємося на відсторонені теми. Ліна Васиилівна варить каву, пригощає смачною здобою. Минає година, друга... Час повертатися на канал і робити сюжет. Дуже тепло прощаємося, на прощання отримую кульок з печивом "на дорогу"...


Я могла б ще багато розповідати про зустріч, розмову, але...
мабуть, іншим разом...Просто Саша Чаленко своїм постом навіяв такі спогади)))

http://poetry.uazone.net/default/pages.phtml?place=kostenko&page=odyssey


Открыть Комментариев 1

С Новым Годом!!!

Сбычты мечт!!!


Открыть Комментариев 1

Всем журналистам в праздник

Сегодня - день солидарности журналистов. ПРЯЗДРЯВЛЯЮ!!!

Этот цветок - всем вам , акулы клавиатуры и микрофона))


Открыть

В Херсоне политики и журналисты выступили «за чистые выборы»

 

Депутат Херсонского горсовета Андрей Путилов обратился к политической и журналистской элите города с инициативой подписать джентльменское соглашение о «честных и чистых выборах». Об этом он сообщил сегодня во время пресс-конференции в Херсоне и первым поставил свою подпись под документом.

 

Текст договора

 

Херсон - за честные и чистые выборы!

 

Мы, политики, общественные деятели и журналисты Херсонщины накануне выборов, как никто другой, несем особую ответственность за проведение справедливого голосования в нашем регионе в частности и в Украине в целом.

 

Ведь только при нашем содействии возможен свободный и сознательный выбор граждан, при условии, что политики, СМИ и общественные организации будут доносить до людей полную, а главное - правдивую информацию о кандидатах, политических партиях и их работе на местах.

 

Нам верят, и мы должны ценить это доверие. А потому - быть особенно взвешенными, давая оценку другим, предоставляя и используя площадку для публичных выступлений, создавая таким образом свободную, незаангажированную, демократическую дискуссию идеологий.

 

Мы осознаем свою особую ответственность перед обществом относительно предоставления правдивой информации, достоверных фактов, придерживаясь профессиональных и этических норм.

 

Наконец, быть или не быть честным перед обществом и перед самим собой - добровольный выбор каждого из нас. Своими подписями мы подтверждаем свое желание способствовать честной, толерантной и чистой предвыборной кампании.

 

В своих выступлениях, подаче информации, проведении кампании будем:

• Соревноваться новыми идеями. А не грязными технологиями.

• Подавать полную информацию, опираться на факты, а не домыслы.

• Не будем давить на СМИ, кандидатов-конкурентов или отдельных журналистов.

• Не будем подавать информацию, которая унижает человеческую честь и достоинство, разжигает межрелигиозную, межнациональную и другую вражду.

• Будем использовать только законные методы для получения информации, фото, комментариев, документации, уважая частную жизнь граждан.

• Дискуссии оппонентов подавать равноценно, без оценочных суждений в пользу одного из кандидатов, с комментариями независимых экспертов.

 

Мы призываем всех неравнодушных присоединиться к нашему «джентльменскому соглашению» и поддержать честные и чистые выборы в Херсоне своими подписями.


Открыть Комментариев 2

Депутат подарил журналистам утку. Cпасибо, не больничную

 

В канун Международного дня солидарности журналистов депутат Херсонского горсовета отличился оригинальным подарком – вручил журналистам издания, которое запустило о нем информационную утку – утку резиновую желтого цвета. Сделал он это сегодня прямо во время пресс-конференции.

 

Андрей Путилов заявил, что понимает, мол, журналист - человек подневольный. Поэтому воевать с журналистами он не будет ни при каких обстоятельствах. Но найти инициатора-заказчика и заставить его опровергнуть ложь - это дело чести и репутации.

 

А все началось с публикации на неизвестных ранее Интернет-ресурсах (Uatop, Коминформ т.п.), а затем - в местных изданиях "Акценты", "Новый день", «Горожанин и Горожанка» откровенно сфальсифицированного "журналистского расследования" о деятельности Андрея Путилова.

 

Более того, автор решил пошутить и подписаться Андреем Ревтовим, председателем общественной инициативы «Херсонский Форум». Который сразу заявил, что он не имеет никакого отношения к такой публикации.

 

«Мне скрывать нечего, - сказал Путилов. – Я готов к журналистским расследованиям, но честным. Приходите ко мне на завод – я вам сам все покажу и расскажу!»

«Мы действительно выкупили долговые обязательства завода, о котором говориться в статье, тем самым не допустили его банкротства и разрезки на металл. (Это же не покупка детского садика, на месте которого возводят офисы или особняки). Благодаря этому у людей есть работа и достойная зарплата. И я этим горжусь, - сказал Андрей Путилов. - Я считаю, что мы поступили правильно!!! Надо еще было купить консервный, ХБК, Петровский, которые тоже режут на металлолом. Без работы, на улице осталось больше 30 тыс. бывших работников этих трех заводов. Разве ТАК правильно?», - прокомментировал статью Путилов.

 

По мнению Путилова, кандидаты в меры должны соревноваться новыми идеями о том, как сделать Херсон лучше, как помочь людям в Херсоне, а не запускать черный пиар друг на друга. Это проще всего.

 

«Я не буду отвечать грязью на грязь. Ведь тогда наш славный город превратится в болото, суммировал Путилов. -  Давайте вместе не дадим превратить Херсон в свалку политического хлама!»

 

И предложил всем участниками избирательной кампании – и кандидатам, и журналистам – поставить свои подписи под джентльменским соглашением о честных и чистых мэрских выборах в Херсоне


Открыть Комментариев 4

Уроки державної мови від Бориса Рогози. Урок 11-17

 

11. Вирізують апендикс чи апендицит?

Апендикс і апендицит. Перше слово означає червоподібний відросток сліпої кишки людини та деяких хребетних тварин, друге -запалення апендикса. Тому не слід писати: вирізали апендицит, хворіє апендицитом. Адже насправді вирізують (видаляють) апендикс, а хворіють на апендицит.

Автобіографія і біографія. Автобіографія - життєпис конкретної людини, який вона склала сама. Неправильно: моя автобіографія, написав свою автобіографію. У такому разі замість автобіографія треба вживати біографія, оскільки перша частина складного слова (авто) значеннєво відповідає присвійним займенникам мій, свій.

Прищеплювати і прививати. До рідковживаних у сучасній мові належить дієслово прививати, що означає присукувати, з'єднувати нитки, зсукуючи їх. Коли мовиться про медикаментозні щеплення або про виведення нових сортів рослин, послуговуються лексемою прищеплювати ("У саду прищеплювали гілки до яблунь і груш"). У назві дії прищеплювати розвинулося також переносне значення виховувати: прищеплювати навички, риси вдачі.

Під впливом російського прививать дехто невиправдано користується в українській мові висловами на кшталт прививати любов до праці, прививати почуття гордості за свою Батьківщину, прививати добрий смак тощо. У цих випадках потрібне дієсловоприщеплювати.

12. У хаті праска, на дорозі – утюг

Ознайомити і познайомити. Розрізняються стилістично, сполучуваністю. Ознайомити - дати певні відомості про що-небудь. (Ознайомити екскурсантів з виставкою картин). Ненормативне: познайомити (треба ознайомити) з пам'ятками старовини. Познайомити -налагодити знайомство між незнайомими людьми, відрекомендувати когось кому-небудь.

Утюг і праска. Перший з цих іменників часто вживають в сучасній мові з не властивим йому значенням. Із ним пов'язують дію: вирівнювати, вигладжувати одяг, тканину. Насправді ж цю роль виконує нагрівальний прилад - праска. А утюг - пристрій для вирівнювання, згладжування ґрунтових доріг. Тракторний утюг, дерев'яний утюг.

13. Не можна закаляти волю

Хтось ненароком вас штовхнув у громадському транспорті чи на вулиці й каже: "Я вибачаюся". Але частка -ся в дієслові означає себе, отже, виходить, людина вибачає саму себе, хоча вважає, що завинила перед вами. Тому потрібно вживати: вибачте (пробачте, даруйте, простіть) мені або я перепрошую.

Так само недоречні звороти треба вибачитисяне забудьте вибачитися; краще вжити треба попросити вибаченняне забудьте перепросити.

Старий інтелігент, працівник редакції окружної газети Степан Демидович в одному із творів Семена Жураховича зауважує своєму молодому колезі Маратові Крицевому: "А ось ви пишете: "Закаляти волю ". Так не можна... Закаляти (забруднювати) чоботи в болоті - то буває. Бачите, в російській мові це слово має зовсім інший зміст. Саме його ви, певно, й мали на увазі".

Той зміст в українській мові передають дієслова гартувати, загартовувати та інші з коренем гарт. Гартують сталь, залізо, стріли, тобто, охолоджуючи розжарений метал, надають йому твердості й міцності. А переносно гартувати - виховувати моральну і фізичну стійкість, витривалість, уміння переборювати труднощі, незгоди.

Змістову відмінність мають і прикметники громадський та громадянський. Перший із них походить від іменника громада й означає -належний до певного колективу людей. Громадські організації, громадський будинок, громадська думка. Другий стосується громадянина як члена суспільства, а також усього громадянства. Громадянські права, громадянська мужність, громадянська совість. Відповідно до цих значень маємо й послуговуватися згаданими прикметниками.

14. Двох великих різниць не буває

В усному мовленні, а часом і в пресі трапляються вислови типу "Училище чи ліцей - це дві великі різниці". Іменник різниця, як відомо, передає несхожість у чомусь. Для нього характерні прикметники-означення великий, глибокий, займенник жодний (жоден). Наприклад: "Між варіантами задачі, запропонованої учням на уроці, немає великої різниці". Проте цей іменник із кількісними числівниками не поєднується. Таким чином, у першому реченні годилося б написати велика різниця, а не дві великі різниці (це тільки в Одесі полюбляють так казати).

"А ти збираєшся у відпуск? " - чую від знайомих. Запитання ставиться неграмотно. В нашій мові маємо слово відпустка - звільнення від роботи, навчання для відпочинку (чергова профспілкова відпустка). А відпуск -технічний термін. Тому й замінювати ці іменники один одним не можна.

Російській вилка в значенні знаряддя для їди відповідає українська виделка (срібна виделка, їсти виделкою). Маємо ми й вилку, але цим словом називаємо деталь механізму; сукупність двох прицілів; положення в шаховій грі (вилка штепселя, брати у вилку, створити вилку).

Слова талан і талант не всі розрізняють і ставлять їх не на своєму місці. Тож запам'ятаймо: талан - то доля, щастя, успіх, удача. Від цього іменника походить і дієслово таланить. А талант - видатні природні здібності, що виявляються в тій чи тій галузі науки, мистецтва, в інших видах людської діяльності {справжній талант, молоді таланти). Якщо в когось немає таланту, то кажуть: людина неталановита, а не безталанна.

Адже безталанний - нещасний, знедолений. "А ти, моя Україно, безталанна вдово" (Тарас Шевченко). До слова, прикметник здібний, що теж вказує на обдарованість особи, нерідко сплутують з прикметником здатний (спроможний на щось, зугарний). Помилка зумовлена тим, що в російській мові обидва значення передаються одним словом - способный.

Слова висхідний і вихідний здаються подібними лише на перший погляд. Висхідний - це той, що підіймається вгору, розвивається до вищого рівня (висхідна інстанція, висхідна зірка). А вихідний - початковий, від якого ведеться облік {вихідний номер, вихідна точка).

Близькі значенням, але не схожі семантично й іменники уклін та уклон. Уклін - знак пошани, вдячності, передане письмове вітання у листі (віддати уклін, передати уклін). Уклон - частина залізничної колії, яка лежить під кутом до горизонту; у гірничій справі - похила підземна виробка; в геодезії -перелом профілю земної поверхні в напрямку вниз. Тим-то й користуватися ними в мовленні треба відповідно.

"П'ять плюс п'ять рівняється десяти" - кажуть і пишуть, забуваючи, що дієслово рівнятися має не те значення, яке йому тут надають. Рівнятися -триматися одної лінії в ряді, шерензі (Рівнятися на правофлангового!" -військова команда), а дорівнювати - бути рівнозначним ("Дія дорівнює протидії" -фізичне явище). Тож і в помилковій фразі варто було поставити дорівнює.

Деякі значеннєві відмінності мають слова одягати і надівати. Одягати можна сорочку, штани, спідницю, костюм, пальто. Також забезпечувати одягом кого-небудь чи покривати поверхню чогось ("Туман одягає дерева"). А надівати - закріплювати щось на комусь, чомусь. Шапку, сережки, окуляри надівають, а не одягають. Це слід враховувати в мовному вжитку.

15. Курець, а не палій

Як правильніше сказати по-українському: курити чи палити цигарку, люльку? В побуті більше чуємо курити, аніж палити. Дієслово палити в розумінні курити тютюн зайшло до нашої мови з польської, але воно має й інше значення - розводити вогонь (багаття), знищувати полум'ям. Однак того, хто курить, звуть курецем, а не палієм. Борис Антоненко-Давидович радив: оскільки вислови курити тютюн і палити тютюн тотожні, то, щоб уникати непотрібного паралелізму, доцільно вживати тільки слова курити й курець. А взагалі краще зовсім не курити (палити).

В одній ліричній пісні співається: "Щастя - це загальні мрії золоті"'. А пісня ж про кохання. То хіба можна назвати мрії закоханих загальними! Ні, вони спільні, бо належать двом, які разом плекають їх.

Загальний і спільний синонімічні в значенні "такий, що охоплює всіх, стосується всіх": загальна (спільна) розмова, загальне (спільне) засідання, діло. Але тільки: загальні збори, загальна військова повинність, загальне право обирати й бути обраним, спільні турботи, спільне прагнення жити в злагоді й мирі. А от для вживання незафіксованої в жодному словнику української мови кальки всезагальний, що її так вподобали деякі журналісти та науковці, немає ні підстав, ні потреби.

16. Госпіталь чи шпиталь?

Слово шпиталь з'явилося в народній мові чи не з козацьких часів (Трахтемирівський шпиталь для покалічених і старих запорожців). Його завів до свого словника, складеного ще в першій половині XIX ст., Павло Білецький-Носенко. Воно - не суто українського походження, а з німецького, яке засвоїла наша мова. Але чим слово шпиталь гірше від госпіталь, що прийшло з французької - 'Норііаіе - у російську мову, а звідтіля й до нас, так само позначаючи військово-медичний заклад для стаціонарного лікування хворих і поранених? Принаймні за ним стоїть давня народна й літературна традиція.

17. Як вас тепер називати, звертаючись?

Люди цікавляться: навіщо сьогодні відновлюють колишні звертання пане, пані, панове, добродію, добродійко? Гадаємо, найкраще на це їм відповість автор книжки "Культура слова", доктор філологічних наук Олександр Пономарів:

- Останнім часом ми повертаємо собі багато цінного з того, що було втрачене на "переможних" шляхах до "світлого" майбутнього. Тоді не одне покоління українців відучили від нормальних звертань одне до одного. Після запровадження в Україні більшовизму всі прийняті в нашому суспільстві форми звертання було скасовано й замінено словом товариш, чим завдано шкоди насамперед цьому прекрасному слову.

Товариш - це людина, пов'язана з кимось почуттям дружби, щирий приятель; однодумець, спільник... Усі похідні від нього мають саме цю семантичну основу: товаришка, товаришувати, товаришування, товариство та інше. Будь-кого товаришем не назвеш. Для цього в нас здавна існують слова пан, пані, панна, добродій, добродійка. Вони вживані як самі, так і з означенням шановний, вельмишановний, поважний, високоповажний, ласкавий і подібне.

Слово пан має два значення: представник панівного класу і форма звертання, прийнята в суспільстві. Воно вживається в сімох мовах – українській, білоруській, польській, чеській, словацькій, верхньолужицькій, нижньолужицькій. Наша мова розрізняє два значення слова пан навіть граматично: пани - представники панівного класу й панове - множина у звертанні безвідносно до класової належності.

Деякі мешканці України, що досі перебувають у полоні облудних ідеалів радянської доби, категорично виступають проти слова пан. І посилаються тут на Тараса Шевченка, який "не любив панів", та на присутність у нашій мові слів на кшталт панщина, запаніти тощо. Але ж Великий Кобзар уживав пан та похідні від нього і в другому значенні - як форму ввічливого звертання.

Українська дорадянська література, листування діячів нашої культури слугує для нас належним дороговказом у виборі форм звертання. Наприклад, Леся Українка до своїх близьких подруг зверталася: "Дорога товаришко!" (до Ольги Кобилянської), "Товаришці на спомин" (вірш-звертання до Антоніни Макарової). Більш офіційно вживала слова добродію, добродійко, пане, пані. У запорозьких козаків у пошані було звертання пане товаришу, панове товариство.

Фальшивість слова товариш у звертанні до першої-ліпшої людини (це все одно, що кожну жінку називати високим ім'ям кохана) одразу викликала появу не зовсім рівноцінних, а то й цілком недоречних замінників: мужчино, женщино, дєвушко, дамочко.

Отже, без вагань повертаймо те, що належить нам у спадок. Пан (пані) треба вживати перед прізвищем, ім'ям, назвою посади, перед службовим чи науковим званням: пане Петренку, пані Катерино, пане майстре, пане інженере (професоре, лікарю), пані вчителько, панно Лесю. Добродію (добродійко) застосовуємо при звертанні без імені та прізвища: Дякую вам, добродію, за тепле слово.

В українській мові є товариш і товар, начебто не пов'язані між собою. А як було насправді? Блукали безкраїми просторами Київської Русі торгівці, купували, продавали, носили і возили із собою всілякий товар. Але самому вирушати в дорогу було небезпечно, ось і брали із собою людину, яка допомагала збувати товар. Себто спільника по товару, або товариша. Потім це слово набуло значення друг, приятель узагалі, а не тільки в торгівлі, в мандрах.

http://obozrevatel.com/news/2010/6/7/370888.htm


Открыть Комментариев 7

Уроки державної мови. Уроки 5-10. Автор - Борис Рогоза

5. Дякувати кого чи кому?

Надзвичайно чутливий до мови, вразливий на мовні похибки й невтомний у кваліфікованих порадах та роз'ясненнях був письменник Борис Антоненко-Давидович. Свої численні статті на ці теми він зібрав у книжці "Як ми говоримо", що витримала кілька видань і на часі сьогодні.

Цю традицію підхопив і продовжує відомий мовознавець Олександр Пономарів, виступаючи у пресі з мовностилістичними порадами. У київському видавництві "Либідь" побачила світ його книжка "Культура слова", яка охоплює все мовлення - від вимови до синтаксису.

Тож послухаймо Олександра Пономаріва:
- Не одне десятиліття нас переконували, що в "Союзі незламнім республіки вільні" досягли всіх можливих вершин, серед них і культура взагалі та культура мови, зокрема. Справді, українська мова має чітко вироблені літературні норми, розвинені стилі. Проте яка ж далека теорія від практики! Усім відомо, що треба дякувати кому, а тим часом дякують кого.

Немає сумніву, що перемогу здобувають, а в усному мовленні (і в неофіційному, а ще частіше в офіційному) перемогу чомусь одержують, як гроші.
Не дуже привабливий образ України створюють урядовці, які або користуються мовою колишньої метрополії (також далекою від її літературних норм), або вживають ламану українську: миротворницькі (замість миротворчі) сили, Міністерство іноземних (замість закордонних) справ, казначейство замість державна скарбниця, нам є чому (треба чого) повчитися тощо.

Щедро постачає всю Українську соборну державу суржиком Верховна Рада, яка, власне, ще нічого не зробила для впровадження Закону про державність української мови. Понад половина депутатів не хочуть розмовляти нею, відверто виказують зневагу до цього законодавчого акту. В найвищому органі законодавчої влади договори заключаються, оголошується наступний порядок денний тощо замість нормальних висловів договори укладаються, оголошується такий порядок денний.

Не бракує джерел суржику й поза Верховною Радою. З публічних виступів діячів нашої культури й науки можна довідатися, що вони приймають активну участь (замість беруть участь) у творенні української держави. З екранів телевізорів розповідають про передвиборчу компанію (замість кампанію) в тій чи тій області України. З радіопередач чуємо про важке матеріальне положення (замість становище) пенсіонерів.

У багатьох фразеологічних зворотах замість слів із конкретним значенням одержати й отримати вживані абстрактніші лексеми дістати, набути, здобути. Не отримати (одержати) освіту, досвід, виправдання, як пишуть у засобах масової інформації, а здобути освіту, набути досвіду, дістати (знайти) виправдання.

6. На місці звалища... розбили парк

В усному й писемному мовленні нерідко натрапляємо на кумедні вислови: "На місці звалища мешканці молодого міста розбили парк". Дієслово розбити є синонімом слів знищити, розтрощити, роз'юшити тощо. Воно входить до таких словосполучень, як розбити лоба, розбити (розірвати) кайдани, розбити серце і таке інше. Щодо парку або саду потрібно вибирати більш підхожі лексеми - посадити, насадити, виростити.

Величезна кількість таких помилок пояснюється тим, що тривалий час серед багатьох українців українська мова не була рідною, якою думають, спілкуються в житті, мріють і снять, радіють і сумують. Вона була зайвим додатком до іншої, престижнішої мови. В рамках політики зближення націй та злиття мов, що сяга апогею під час застою 1970-1980-х, слова, не схожі на російські, викидали з нашої мови або оголошували діалектними, застарілими, штучними, не зрозумілими народові.

З академічного Інституту мовознавства до видавництв і редакцій надходили списки заборонених слів та висловів (на зразок либонь, робітня, красне письменство), які під час редагування наказували вилучати з оригінальних та перекладних творів.

Має рацію Олександр Пономарів: тривале зросійщення українців призвело до втрати дороговказів у користуванні рідною мовою. Досі багато хто з мовців залюбки вживає слова благополуччя, відправлятися, добросовісний, економити, корзина, прийомна, протиріччя, початкуючий і майже цілковито нехтує далеко кращими синонімічними відповідниками добробут, вирушати, дійовий, сумлінний, заощаджувати, значущий, кошик, наполегливий, приймальня, суперечність, початківець.

Відомо, що кальки мають право існувати лише тоді, коли у своїй мові немає потрібних лексем для позначення того або того предмета, істоти, явища. Але ці кальки, яких "побутує" в нас сила-силенна (і явних, і примаскованих росіянізмів, із не властивими для української мови чужомовними значеннями), як звичайнісінькі двійники наших питомих слів не тільки відтісняють їх на другий план, а й узагалі витискують із загального вжитку.

7. Розводити в'єтнамські кабачки

"Хочете переконатись у цінних властивостях в'єтнамських кабачків? Розводьте їх на своєму городі",- закликає одне з видань. Розводять когось чи щось у різні боки; молоко чи горілку водою тощо. А кабачки вирощують. Як й інші рослини. Тому утворення типу буряковод, картоплевод, / кукурудзовод, садовод, лісовод для української мови непридатні. їх увели / до словників та в засоби масової інформації адміністративно-командними методами теоретики і практики злиття мов. У нас доречніші буряківник, картопляр, кукурудзівник, садівник, лісівник. А слова на -вод у ній так само існують, але вони пов'язані з тими професіями, де справді когось чи щось водять: вагоновод, екскурсовод.

Уже багато років в усному мовленні вживають слова получка (зарплата), груз і гружчик (вантаж, вантажник), врем'янка (тимчасова споруда), прораб (виконроб), столова (їдальня), безчасся (лихоліття), новомісяччя (молодий місяць, молодик), в розстрочку (на виплат), добро пожалувати (вислів, що не лізе ні в український тин, ні в російські ворота). Це той самий суржик, якому не місце в літературній мові.

А як треба перекладати з російської активні дієприкметники вищестоящий та нижестоящи. Пропоновані словниками нібито українські відповідники вищестоящий та нижчестоящий не витримують жодної критики ні з погляду фонетики, ні з погляду морфології української літературної мови. Їх також нав'язано нашій мові в часи, коли силоміць наближали її до російської. Замість незграбних і непотрібних росіянізмів вищестоящий та нижчестоящий мовознавці рекомендують вживати слова вищий і нижчий (вищі органи влади, нижчі адміністративні структури).

8. Мета зазнала... переслідування

Борис Антоненко-Давидович слушно застерігав від надмірного вживання орудного відмінка дійової особи. Він радив писати: не нарубані Пилипом дрова, а дрова, що нарубав Пилип. Бо дрова рубають не Пилипом, а сокирою (знаряддя), і Пилип тут активний, а не пасивний учасник дії. Так само треба перебудувати фрази: подвір'я підмітається двірником, палац облицьовується робітниками, замінюючи орудний відмінок дійової особи конструкцією з підрядним реченням. Це більше відповідатиме духові нашої мови.

Під впливом російської мови інколи помилково роблять у місцевому
відмінку множини іменників закінчення -ам, -ям: рахує по пальцям, читає
по складам, мандрує по горам і долинам. Українська граматика вимагає в
цих і подібних випадках закінчення -ах, -ях: по пальцях, по складах, по
горах і долинах.

Чимало плутанини з уживанням слів вид і вигляд - їх ставлять одне
замість одного або користуються ними там, де потрібні інші вислови. Пишуть, наприклад: "Нинішнього року в нас добрі види на врожай". Краще було б: "Добрі сподіванки (перспективи) на врожай".

Іменник вид позначає насамперед обличчя. Він може виступати й синонімом слова зір: "Видом видати, слихом слихати" (Т. Шевченко). Російські вислови бить на виду, в виде наказания українською передаються - бути на видноті (перед очима, на оці), за кару; а в виде голубя, в виде подарка або в виде опьта мають у нашій мові такі відповідники: подібний до голуба (як голуб), як подарунок або спроба (на спробу, за спробу).

Неприродно звучить речення "Він зробив це для вигляду". Тут потрібно про око (про людське око, про людські очі), для годиться. Замість вислову робити (зробити) вигляд ліпше вжити удавати (удати), а замість і вигляду не показувати - і знаку не подавати.
Російському слову вид у розумінні пейзаж, ландшафт відповідає наше краєвид, а в розумінні сорт, варіант - різновид, гатунок, рід, сорт, категорія. Російський вид на жительство - це українська посвідка на прожиття (проживання).

Відповідно до російських отношение, относительно часто надуживають лексемами відношення, відносно, забуваючи про точніші слова: "Не можна допускати поверхового відношення до такої серйозної справи". А чому не поверхового ставлення або - ще краще - щоб поверхово ставилися? "Відносно цього не може бути двох думок" - про це (щодо цього, з приводу цього). "Я з ним у добрих відношеннях" - у добрих стосунках чи взаєминах.

Останнім часом дедалі частіше вживаються слова стосовно, щодо, про замість недоладного вислову по відношенню. І це читачі схвалюють.

Від вислову з метою рябіють газетні статті, звіти, інформації. Він обернувся в канцеляризм, який не допомагає зрозуміти написане, а тільки заважає сприймати, чинячи наругу над гарним словом мета. Тому його потрібно рішуче замінювати словами для, щоб. "Усе своє свідоме життя, в усій своїй діяльності він переслідував раз поставлену собі мету - служити народові",- читаємо в одному біографічному нарисі й дивуємося: навіщо переслідувати таку високу мету як служіння народові?

Адже дієслово переслідувати означає гнатися, прогонити, відганяти, висліджувати, супроводжувати невідступно, пригноблювати, напосідатися. У цих випадках потрібно писати: мати перед собою мету.

9. Рибалка їде на... рибалку

І "Коли ми поїдемо на рибалку?" - запитує нормальний персонаж у сучасному оповіданні другого; пише й фейлетоніст не жартома, а цілком серйозно: "Потім дзвонить до іншого міністра, Левка Івановича, питає про полювання, рибалку, врешті каже про справу". Виходить, що рибалки хочуть їхати на рибалку, а міністр любить не тільки полювання, а й рибалку. Дивні наміри, дивні смаки! Адже слово рибалка означає: людина, що рибалить (ловить рибу). А його захоплення - то рибальство, риболовля. З цього можна зробити висновок, що рибалки тільки тоді їздять на рибалку, коли автори, які пишуть про них, кепсько знають українську мову.

Звільнення і визволення. Перше походить від дієслова звільняти (випускати на волю, позбавляти чогось обтяжливого, вилучати). Кажемо, приміром, звільняти (звільнення) з-під арешту (з-під варти; від податків, від роботи). А коли йдеться про відвоювання захопленої ворогом території, про допомогу у виході зі скрутного становища, вживаємо визволяти, визволення.

Адреса і адрес. Розрізняються значенням. Адрес - це письмове вітання особі, організації, переважно з нагоди ювілею. Адреса ж - місце проживання чи перебування особи, розташування установи; напис на конверті, бандеролі тощо.
Вислови на адресу і за адресою так само мають різне значення. Перший вказує на напрямок дії (листи надсилайте на адресу...), другий - на те, де вона відбувається (Консультаційний пункт міститься за адресою...).

Пожежник і пожежний. У словнику української мови читаємо: пожежник - працівник пожежної команди; пожежний - призначений для гасіння пожежі (пожежні бочки, пожежна вежа). А той, хто постраждав від пожежі,- погорілець. Відповідно слід і вживати ці слова.

10. Білет і квиток. Розрізняються і значенням, і словосполученням. Тільки білет:

1. Картка із запитаннями для тих, хто складає іспити або заліки.
Екзаменаційний білет. Попався щасливий білет.
2. Цінні папери. Кредитний білет. Казначейський білет. Білет грошово-
речової лотереї. Банківський білет.

Тільки квиток:

1.Документ, який засвідчує належність до організації. Партійний квиток.
2. Куплена картка, що дає право проїзду на транспорті, відвідання музею тощо. Трамвайний квиток. Проїзний квиток. Залізничний квиток.

Дільниця і ділянка. Різні за значенням. Дільниця - це адміністративно-територіальна або виробнича одиниця. Виборча дільниця. Складальна дільниця. Ділянка - частина земельної площі; частина фронту; галузь, сфера діяльності. Ділянка землі. Ділянка фронту. Ділянка боротьби за науково-технічний прогрес.

Завдання і задача. Завдання - те, що визначено або заплановано для виконання; доручення. А задача - це питання, що його розв'язують шляхом обчислень за певною умовою (наприклад, у математиці). В усному мовленні, у пресі часто плутають ці слова. Пишуть: "Основна задача (замість завдання) сьогодні - успішно підготуватися до зими".
їжа і їда. Декому здається, що це слова-синоніми. Зовсім ні. Їжа - то харчі (калорійна їжа, рослинна їжа). А їда - споживання їжі (повільна їда; до (після) їди).

Власне, тут зафіксовано лише деякі вади і труднощі сьогоднішньої мовної практики. Їх значно більше, і про це буде далі...


Открыть Комментариев 5

Тяжело терять друзей...

Сегодня утро для меня началось с печали - сообщили, что моя бывшая коллега, хорошая знакомая журналистка умерла... Ей было 40 лет... У нее остался сын... 

Рая Костюк работала в газете "Тернополь вечерний", это газета городской администрации. И как мне рассказывали, последние годы отвоевывала у местных властей право работать и творить. Дело в том, что газету собирались расформировать. И не потому, что она нерентабельна или обанкротилась нет. Газета, сколько помню, а помню я ее с конца 90-х, занимала отличный "жирный" особнячек в центре города. Особнячек принадлежал горсовету, то есть, по большому счету был ничей. Ну как такое не прибрать к рукам?! Но для начала надо было куда-то деть газету, за кторой этот особнячек был намертво прикреплен. Вопрос хотели решить просто - нет газеты - нет проблемы. 

Но журналисты свое издание отдавать не хотели, они писали во все возможные и невозможные инстанции, говорят, судились... Среди них была Рая. Говорят, ее доводили до приезда скорой всевозможными разборками. Эти люди теперь, как будут дальше жить?

Но вот прошли выборы, в Тернополе появился региональный губернатор и как-то история с редакцией "Тернополя вечернего" заглохла. Городская власть притихла. Выжидают, наверное.  Вроде как газету спасли. Но Раисы уже нет. Больно терять хороших людей...

Она была интровертом, болезненно справедливой и очень отзывчивой. Помню, приходила к ней поплакаться... И всегда находила утешение. До сих пор жалею, что так редко наведывалась в родной город и так редко встречалась с друзьями. Вероятно, и Рае хотелось поплакаться,а некому было - все разлетелись по свету... Прости, подруга!

А еще Рая писала стихи. Писала и никогда не публиковала - слишком интимно для не было творчество. 

Столько земляков-журналистов ушло за последние годы - Саша Гадомский, Игорь Пелых, теперь вот Рая...

Я понимаю, что ТАМ ей сейчас лучше и это чисто мой эгоизм - потому что меня больше не будет радовать ЗДЕСЬ этот человек... 

Прости, Рая, за то, что редко виделись, за то, что не смогла помочь... Время вылечит раны твоих родных, а для тебя начинается вечность - верю, что светлая и радостная, ты ее заслужила. Прощай...


Открыть Комментариев 3

Уроки державної мови

«Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина». Це цитата відомого перекладача. Правда, він говорив про англійську мову, а я хочу написати про українську. І не варто хмикати і крутити носом – в статті не буде жодного співучо-жалісливого мотиву, шароварщини і закликів до повальної українізації. Ні. Я лише хочу донести до читача просту тезу – якою б мовою ти не говорив, говори грамотно.

Мене однаково дратує як український акцент і неправильні наголоси тих, хто розмовляють російською, так і русизми в українській. Ви обурюєтеся, чому такі вбогі тексти україномовних пісень? Та все просто - їх пишуть російськомовні «поети», яким елементарно не вистачає словникового запасу! Модно співати державною. За гроші створюють україномовне блювотиння, яке ані зрозуміти, ані слухати неможливо. Тож не дивно, що російськомовна людина, слухаючи по радіо такі «шедеври», буде думати, що українська мова – примітивна і повний неліквід.

Десять років тому, прийшовши «зеленою» журналісткою в газету «Хрещатик», я познайомилася з Борисом Петровичем Рогозою. Тоді я навіть не уявляла, що він майже 10 років очолював «Літературну Україну», в буремні 80-90-ті друкував «антирадянські» матеріали на своїх сторінках, добре відомий і шанований у літературних колах…

У «Хрещатику» Борис Петрович (уже будучи на пенсії) працював скромним літредактором і ніколи не хизувався своїм минулим. Більшість літредакторів мовчки правили малограмотну юну журналістську поросль і тихо про себе лаяли (частина журналістів були російськомовні, а газета виходила українською) за помилки. Один лише Борис Петрович, ніколи не лінувався підійти і ввічливо, винятково на «ви», пояснити кожну свою правку.

А потім він почав збирати наші типові помилки, аналізувати їх і видавати раз на тиждень «Уроки державної мови». За сім років їх накопилося на цілу книгу і Борис Петрович дуже хотів її опублікувати...

Одна з «учениць» Бориса Петровича, нині - головний редактор «Українського Будівельного Каталогу», каталогу проекту «Дом.ua» та «Ландшафт. Дизайн» Ольга Камолікова пригадує:

«Мне, как человеку русскоязычному, в «Крещатике» пришлось пережить настоящее потрясение - первый раз в жизни написать статью на украинском языке. Естественно, ошибок, русизмов, было много. Борис Петрович принес мне текст, сплошь в правках, сел со мной за стол и очень корректно начал объяснять, почему пишется так и так, какой смысл у этого выражения. На мой вопрос, стоит ли вообще с таким материалом возиться, твердо ответил: стоит. В нем есть мысль, сказал Борис Петрович, - и ради нее надо не полениться и поработать над языком. Я потом долго хранила этот свои первый правленый украиноязычный «шедевр».

Ще одна колега, нині – заступник шеф-редактора газети «Вечерние вести» Олена Синюта:

«Бориса Петровича любили всі. Він був нам як тато – то пожурить, то похвалить. Не зважаючи на свої знання, ранги, академічну мову, навіть з найслабшими журналістами тримався нарівні, жодного разу не продемонстрував якоїсь зверхності. Ніколи «не здавав» неуків начальству. Він дуже добре відчував мову і вмів пояснити, чому потрібно писати саме так. І все це терпляче і тактовно. Не зважаючи на уже пенсійний вік і завантаженість роботою, Борис Петрович завжди знаходив час, щоб підготувати якісь літературні чи культурні розвідки. Колись я вчилася у нього, а тепер на його прикладах вчу своїх молодих журналістів. Спасибі йому за «Уроки державної мови».

Теж колега, нині – шеф-редактор політико-сатиричного журналу «Параска.інфо» Богдана Бабич:

«Борис Петрович прекрасно володів словом і намагався лагідно "вбити" в наші молоді мізки основні правила української мови. Особливо пощастило відділу політики газети „Хрещатик”, де я на той час працювала. Адже Борис Петрович був нашим літредактором і ми не просто вчилися мові з його легкої руки, а й насолоджувались його товариством. Він вмів дуже гречно, м'яко і образно правити наші статті, анітрохи не змінюючи контексту, лише додаючи йому українського колориту. Бо добрий знавець мови, як кухар. Знає, як приправити страву, щов вона набула неповторного смаку.

Я щиро вдячна Борису Петровичу, що навчив відчувати мову. Вже потім я сама виправляла русизми та улюблені мовні паразити наших політиків, такі як "міроприємство" (правильно "захід") або "на протязі", наче їх бідних здувало вітром (прявильно "протягом") чи ж бо "приймати участь" (приймати можна щось зі столу правильно "брати участь").Досі з теплотою згадуємо приязного, трішки буркотливого, але надзвичайно доброго Бориса Петровича. Добре, що вийшла книга „Уроки державної мови”. Тепер й інші зможуть її прочитати».

… Як зараз пам’ятаю - п’ятниця, кінець робочого дня, накрапає дощ. Ми балакучою зграйкою стоїмо на порозі редакції «Хрещатика». Виходить Борис Петрович: «До понеділка, дівчатка!», махає нам рукою і йде у темінь… Але понеділка у нього більше не було – наступного дня Бориса Петровича не стало…

А книжка так і залишилася мрією, не вийшла. До кого тільки не бігали його колеги, друзі, рідні… Яких політиків, чиновників не вмовляли - все намарно. Лише зараз, через п’ять років після смерті автора, «Уроки державної мови» побачили світ - Спілка журналістів постаралась!

Книга, правда, вийшла маленьким тиражем, але «Обозреватель» зробить дарунок для тих, хто хоче вивчити українську мову. Тільки на нашому сайті ви зможете крок за кроком пройти уроки державної мови від Бориса Рогози. Спасибі йому і вічна пам'ять…

УРОКИ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ

Борис Рогоза

1. Зобов'язати Сидоренка відрегулювати свої відносини з дружиною

Письменник Кость Гордієнко, добрий знавець народної мови, писав:
- Таке враження, що загрожує нам і в побуті, і в літературі не так архаїзація мови, як канцеляризація. Хіба ми не помічаємо, як добірне народне слово гнітять канцелярські бур'яни? Де ви знайдете такого голову колгоспу, який би, приміром, сказав просто: "Кури добре несуться".
Цього не може бути. Він неодмінно мовить: "Кури вступили в період інтенсивної носки яєць". Чи не почуєте від нього, що колгосп "силосує гичку". Ні, він такою "буденною" мовою розмовляти не стане. Він скаже: "Колгосп вступив у період силосування зеленої маси".
Погнила не полова, а "пожнивні рештки".
І вже буряк - не буряк, а "цукрова сировина".
У розмовах із людьми, під час нарад я вволю наслухався отих казенних висловів. Дехто вважає це за хороший тон, надто охоче запозичує отой казенний стиль.
Якось колгоспне правління, слухаючи скаргу жінки на обурливу поведінку свого чоловіка, ухвалило: "Зобов'язати Сидоренка відрегулювати свої відносини з дружиною". Я думаю, що це не тільки сільська "знахідка".
Не зайве навести й такі приклади:
"Давайте рухатися до лісу..."
або:
"Він висунув свою рацію..."
Чи не смішно це звучить?
Щоб наочно показати читачеві, які є канцелярські штампи і в публікаціях газет, і навіть у художніх творах, Кость Гордієнко склав маленьку "новелу":
"Галина перебувала в колективі на гарному рахунку. Вона домагалася
успіху шляхом сумлінної праці. Хоч на початку з нею і не хотіли рахуватися. Це їй коштувало чималих зусиль.
Трудова наполегливість викликається заінтересованістю дівчини у збільшенні виходу продукції. І цього ніяк не можна скинути з рахівниці. Збоку вона виглядала цілком щасливою.
Спочатку вона лише намацувала новий стиль у роботі, а згодом розгорнула свою діяльність.
У кінцевому рахунку вона перемогла".

2. Оверкові труси

У спогадах редактора журналу "Перець" Федора Маківчука про Остапа Вишню (Павла Михайловича Губенка) згадується з-поміж інших і такий цікавий епізод.
"Я завжди, - розповідав Маківчук,- захоплювався, спостерігаючи, як він правив рукописи (був членом редколегії часопису). Сидимо, бувало, за довгим столом і читаємо гуморески, фейлетони, замітки, підготовлені редакцією до наступного числа. От гумореску, до речі, веселу, дотепну, підписала вже більшість із редколегії. Дійшла черга до Павла Михайловича. Читає й задоволено усміхається. І раптом на якомусь реченні зупинився, спохмурнів, і його рука потягнулася до олівця. Починає правити.
- Так по-українському не кажуть і не пишуть! - промовляє ніби сам до себе.
- Що там, Павле Михайловичу? - питаю.
- Та от автор пише: "Оверко Рак був в одних трусах!"
- Так правильно ж пише! - вихопився один наш відомий нині гуморист.-Я й сам так би написав.
- А що - Оверко Рак мав бути у двох трусах? - лукаво посміхаючись, запитує Павло Михайлович. - У таких випадках у нас кажуть: "у самих трусах ", а не "в одних трусах ". Отак і писати треба".
До слова, таких фраз, які письменник виправляв у гуморесці про Оверкові труси, можна наводити ще і ще: "В мене одні неприємності", "Діти одні у хаті", "Сиджу лише на одному хлібові та воді" тощо. Зрозуміло, й тут слід замінювати одні, одному на самі, самому.
А дієслова усміхатися та посміхатися, що їх ужито в наведеному уривку, виступають не як абсолютні синоніми.
Між ними є певна значеннєва різниця. Отож, щоб висловити стан людини, коли їй весело, приємно, гарно, користуються словами усмішка, усміхатися, А посмішка, посміх, посміхатися передають відтінок іронії, сарказму, кепкування чи глузування з когось або чогось.

3. На місці звалища... розбили парк

В усному й писемному мовленні нерідко натрапляємо на кумедні вислови: "На місці звалища мешканці молодого міста розбили парк". Дієслово розбити є синонімом слів знищити, розтрощити, роз'юшити тощо. Воно входить до таких словосполучень, як розбити лоба, розбити (розірвати) кайдани, розбити серце і таке інше. Щодо парку або саду потрібно вибирати більш підхожі лексеми - посадити, насадити, виростити.
Величезна кількість таких помилок пояснюється тим, що тривалий час серед багатьох українців українська мова не була рідною, якою думають, спілкуються в житті, мріють і снять, радіють і сумують. Вона була зайвим додатком до іншої, престижнішої мови. В рамках політики зближення націй та злиття мов, що сяга апогею під час застою 1970-1980-х, слова, не схожі на російські, викидали з нашої мови або оголошували діалектними, застарілими, штучними, не зрозумілими народові. З академічного Інституту мовознавства до видавництв і редакцій надходили списки заборонених слів та висловів (на зразок либонь, робітня, красне письменство), які під час редагування наказували вилучати з оригінальних та перекладних творів.
Має рацію Олександр Пономарів: тривале зросійщення українців призвело до втрати дороговказів у користуванні рідною мовою. Досі багато хто з мовців залюбки вживає слова благополуччя, відправлятися, добросовісний, економити, корзина, прийомна, протиріччя, початкуючий і майже цілковито нехтує далеко кращими синонімічними відповідниками добробут, вирушати, дійовий, сумлінний, заощаджувати, значущий, кошик, наполегливий, приймальня, суперечність, початківець.
Відомо, що кальки мають право існувати лише тоді, коли у своїй мові немає потрібних лексем для позначення того або того предмета, істоти, явища. Але ці кальки, яких "побутує" в нас сила-силенна (і явних, і примаскованих росіянізмів, із не властивими для української мови чужомовними значеннями), як звичайнісінькі двійники наших питомих слів не тільки відтісняють їх на другий план, а й узагалі витискують із загального вжитку.

4. Торішній і минулорічний

Ще кілька прикладів. Російській антонімічній парі многочисленный і малочисленный в українській мові відповідають пароніми (слова, схожі звучанням) численний і нечисленний. Але в газетах та журналах, на радіо й телебаченні нам пропонують кальки: малочисленні (треба нечисленні) відвідувачі музею; люди, виховані на багаточисленних (треба численних) постановах або й зовсім семантично неправильне багаточисельний, що означає багаточисловий.
Замість навколишнє середовище вживають оточуюче середовище (бо російське окружающая среда); замість запаморочилося в голові -закрутилася голова (рос. закружилась).
Забуваються слова торішній, тогорічний - скрізь натрапляєш на кальку минулорічний (рос. прошлогодний). Пишуть і кажуть тим не менше (рос. тем не менее), тоді як потрібно - а втім, проте, однак; зарплата (чи зарплатня) складає стільки-то (рос. составляет), а потрібно становить.
В українській мові слово крупний означає: такий, що складається з окремих великих частинок: крупне (грубе) зерно, крупний (грубий) пісок. Але під впливом багатозначнішого російського крупний в українських текстах з'являються помилкові словосполучення -крупний талант, крупним планом. А тут на своєму місці буде великий: "Заняття в школі бізнесу ведуть представники великих американських підприємств". Так само великий талант, показувати великим (широким) планом, велика буржуазія, велика рогата худоба, велика промисловість, великогабаритний, великопанельний тощо.

(Далі буде!)

http://obozrevatel.com/news/2010/5/7/365860.htm


Открыть Комментариев 8

Бывают и такие тираны)

 


Открыть Комментариев 2

«Параска» в «Обозе» или 9 на двоих

 

 

Вчера в клубе «Докерс-АВС» совместно отмечали юбилеи сатирико-политическое издание «Параска.инфо» - им стукнуло три года и «Обозреватель» - ему исполнилось шесть. То есть на двоих – девять лет! Так уж совпало, что оба эти одиозные детища увидели свет 1-го апреля. Уже смешно! 

Видимо, именно из-за числа, опасаясь быть обманутыми в день дураков, многие приглашенные просто не дошли до «Докер-паба» на Крещатике, а может быть виною была скверная погода – весь день лил дождь… Но, так или иначе, праздник все же состоялся. Коллеги журналисты поглощали нехитрую закуску, запивая ее горячительным. Ведущие старались, как могли, а почетные гости – политики и политологи, важно восседали в ложах и, по мере талантов и желания, участвовали в шоу. 

На сцене развлекали гостей представители обоих виновников торжества - главный редактор «Параски. инфо» - Сергей Кривуля и заместитель главного редактора «Обозревателя» - Ирина Тиран. Гостей, правда, ожидалось гораздо больше. Обозовские коллеги пошутили над устроителями, сказав, что уговорили приехать Нестора Шуфрича, заказав ему в подарок торт со стриптизершей внутри. Эта информация была доведена до СМИ и многие приехали, рассчитывая на контакт с министром МЧС, который, как говорится, ни ухом, ни рылом. 

Все списали на первое апреля. Так что представителей СМИ приехало очень много. В зале же присутствовали Евгений Червоненко, Марина Ставнийчук, Лариса Мудрак, Олесь Доний, Александр Голобуцкий, Алексей Гарань, Андрей Ермолаев, Виталий Кулик, Владимир Фесенко и другие, не чуждые политике люди. Червоненко первым «принял огонь на себя», хохмил, участвовал в конкурсах активнее всех, проявив, кстати, недюжинное чувство юмора и умение «держать удар». Впрочем, и Марина Ставнийчук не отставала от него. 

Жидкость для протирки кистей – лучший приз для художника

Награждение художников-карикатуристов сильно алкогольными призами прошло достаточно быстро и непринужденно. «Обозреватель» почти месяц вместе со своими читателями определял лучшие работы. Победителями стали Дмитрий Скаженик, Марина Туровская и Владимир Казаневский. Поощрили за участие так же Виктора Панфилова, Геннадия Назарова и Богдана Стеценка. Почти все призеры в зале отсутствовали (люди не местные), поэтому отдуваться за все пришлось женщине – серебряному призеру конкурса - Марине Туровской. Хрупкая женщина, впрочем, так и не смогла унести свой приз – два ящика водки, зато вышла на сцену и поблагодарила собравшихся. 

Впрочем, всем предложено было почувствовать себя художниками и нарисовать по ходу действа шарж на политолога Виталия Кулика, который учредил свой личный алкогольный приз за лучшее изображение себя любимого. Народ то ли не поверил, то ли не понял, то ли просто поленился и Кулик был нарисован всего одним художником – Виктором Панфиловым, который унес домой приз в виде бутылки элитной водки и бутылки же шотландского виски. Художник, впрочем, остался доволен и сказал, что, знай, он какие будут призы, рисовал бы лучше! 

Полиграф Параскович Обозов

Идея устроителей провести допрос гостей на импровизированном детекторе лжи, чуть было не закончилась скандалом. Первым допросу подвергся Евгений Червоненко, который покорил публику откровенными ответами на провокационные вопросы ведущих. Вслед совершенно аналогичной процедуре подвергся Доний, который кокетничал и, порой, уходил от ответов. Поэтому и призы были вполне оправданны – Червоненко – нимб за честность (ведь не каждый признается, что не хочет покупать бентли), Донию – тюбик вазелина – как политику, ускользающему от ответов, чтобы скользить еще лучше. Алесь почему-то обиделся и сказал, что вазелин больше бы подошел Червоненку. 

Тот ответил, что за такое он "мочит в унитазе", что и готов продемонстрировать тут же. Короче вспыхнул мерзкий скандальчик, на радость журналистам. История имела продолжение – говорят очевидцы, после банкета, Евгений Альфредович и Алесь решили уже на улице поговорить по-мужски. Драки не получилось, но до нее было рукой подать, судя по накалу страстей и интонациям спорящих. А жаль - настоящий праздник без скандала и мордобоя – деньги на ветер. А у нас праздник получился почти настоящий!

 

О том, что флейта с барабаном не звучит

 

Исследование «Параски» о сравнительных характеристиках украинских политиков с музыкальными инструментами, лекарствами и спиртными напитками тоже прошло весело. Сравнение Януковича с барабаном, Тимошенко с флейтой, а Азарова с фаготом, вызвало оживление, тем более, что каждый инструмент ведущие демонстрировали в действии. Запомнилось сравнение Яценюка с арабской скрипочкой, Литвина с маракасом и Тигипко с «неизвестным сильным лекарством с большими побочными эффектами». К стати, вывод из исследования – не может быть союза Януковича и Тимошенко, поскольку флейта с барабаном вместе не звучат! В общем, нахально, интересно, смело, креативно. Жаль, кстати, что это издание в последнее время как-то исчезло из поля зрения. Теперешний суррогат - «Мандат», - ни в какое сравнение не идет. Дяди-олигархи, дайте ребятам денег на «Параску»!

 

Не Сотбис, но все же…

 

Ну и под конец – аукцион политических артефактов. Но то ли журналисты обнищали в конец, то ли «зеленая и квакающая» взяла верх… Мало кто захотел торговаться. Ведущий выпрыгивал из штанов, но все зря! Публика морозилась, и за все опять пришлось отдуваться господам-политикам! Три лота из четырех оплатил Червоненко. Один из них – картину от «Докерс АВС» о выборах - он подарил Марине Ставнийчук, второй (шкурку неизвестного, но тотемного украинского животного)– Алесю Донию, что собственно, еще подлило масла в огонь и во многом спровоцировало выше описанный «мужской разговор». 

Ах, да! Некий журналист пытался купить лезвие косы, в качестве «обломка старой власти», но на купюру, предложенную им, не нашлось сдачи. Так что он так и пропал - с купюрами и косой.

Еще один конкурс – тест на работу речевого аппарата. Политикам было предложено быстро и четко несколько раз произнести сложные политические скороговорки. Например, Тимошенко лавировала, лавировала, да не вылавировала. Тут всех «сделала» Марина Ставнийчук, доказав свою полную профпригодность. Видимо, выступления в судах и на адвокатских комиссиях – хорошая школа. За что получила приз – большой, цельно сваренный говяжий язык под хреном. 

В общем и целом вечер удался. Все было вкусно – спасибо «Докерс-АВС» и интересно – челом вам, «Обозреватель» и «Параска». Фуршеты любят все, а если еще и развлекают, так вообще! Пожелание у гостей одно: в следующий раз - еще больше, чаще, круче!

http://obozrevatel.com/news/2010/4/2/360207.htm


Открыть Комментариев 2

Двадцать крупнейших тиранов планеты

 

Бокасса считал себя 13-м апостолом, а Ходжа провозгласил Албанию 'первым в мире атеистическим государством'. Сталин повинен в смерти около 50 миллионов человек, а Иди Амин и Саддам Хусейн любили присутствовать при пытках. DZIENNIK представляет субъективную выборку двадцати крупнейших диктаторов последних десятилетий.

 1. Иосиф Сталин - безраздельно правил СССР в 1922-1953 гг., в результате нескольких волн инициированных им репрессий погибло 50 млн. человек.

2. Пол Пот - лидер камбоджийского движения красных кхмеров, придя к власти, объявил 'нулевой год' (в 1975 г.), ликвидировал города и вынудил большинство населения страны работать на рисовых полях. Менее, чем за четыре года истребил ок. 1,7 млн. человек.

 3. Мао Цзэдун - создатель послевоенного коммунистического Китая, в результате проведения в жизнь его идеологии 'большого скачка' погибло ок. 65 млн. человек, умер в 1976 г.

 4. Ким Ир Сен - создатель коммунистической Северной Кореи, строительство тоталитарного общества обошлось в 2 миллиона человеческих жизней.

 5. Тан Шве - глава бирманской военной хунты, авторитарно правит 16 лет, борется с мятежными племенами, призывает в армию детей, жестоко подавляет протесты; из края бежало уже полмиллиона человек.

 6. Сухарто - более 32 лет, вплоть до 1998 г., твердой рукой правил Индонезией, преследовал меньшинства; одна лишь оккупация Восточного Тимора стоила примерно 100 тыс. жизней.

7. Саддам Хусейн - в 1979-2003 г. был диктатором Ирака, по его приказу применялось химическое оружие в курдских деревнях на севере страны (операция 'Анфаль'); погибло не менее 100 тыс. мужчин, женщин и детей.

 8. Менгисту Хайле Мариам - глава военной хунты в Эфиопии в 1977-87 гг., в результате проводившегося им 'красного террора' погибло полмиллиона человек.

 9. Омар аль-Башир - президент Судана с 1989 г., обвиняется в организации массовых убийств в Дарфуре, в результате которых погибло 300 тыс. человек.

 10. Франсиско Франко - диктатор фашистской Испании в 1936-1975 гг., уничтожал своих политических противников и репрессировал меньшинства; в годы его правления погибло 55 тыс. республиканцев.

 11. Энвер Ходжа - единолично правил Албанией с 1944 г. до своей смерти в 1985 г., при помощи тайной полиции осуществлял тотальный контроль над обществом, объявил Албанию 'первым атеистическим государством', что, в частности означало массовое уничтожение священников и имамов.

 12. Иосип Броз Тито - создатель коммунистической Югославии, правивший ей с 1945 г. до смерти в 1980 г., после Второй мировой войны проводил репрессии, в которых погибло 50 тысяч одних только сторонников хорватских усташей.

 13. Мобуту Сесе Секо - диктатор Заира, за 32 года правления (1965-1997) перевел из государственного бюджета на свои частные счета в Швейцарии более 5 млрд. долларов, топил в крови локальные восстания.

 14. Жан-Бедель Бокасса - диктатор Центральноафриканской республики в 1966-1979 гг., объявивший себя императором и 13-м апостолом, известен страстью к человеческому мясу и роскоши.

 15. Иди Амин - за 8 лет авторитарного правления в Уганде (1971-79) убил более полумиллиона своих политических противников.

 16. Роберт Мугабе - диктатор Зимбабве, безраздельно правящий страной с 1980 г., вызвал гуманитарный кризис в своей стране - голод и эпидемии холеры; беспощадно преследует оппозицию.

 17. Хорхе Видела - пришел к власти в Аргентине в результате государственного переворота в 1976 г., 15 лет отправлял оппозиционеров и их семьи в тайные концентрационные лагеря; тогда исчезло около 30 тысяч человек.

 18. Аугусто Пиночет - после переворота 1973 г. 17 лет преследовал оппозицию; в те годы было убито не менее 2 тысяч человек; несколько тысяч замучено в казематах службы безопасности.

 19. Николае Чаушеску - 34 года его правления, закончившегося свержением и казнью, считаются одной из наихудших и самых иррациональных диктатур в восточном блоке, основанной на исключительном всезнании и вездесущести румынской госбезопасности.

 20. Фидель Кастро - харизматический лидер Кубы; пользуется любовью среди части своих соотечественников, но был безжалостен по отношению к оппозиции: почти за полвека правления (1959-2008) по его вине погибло несколько десятков тысяч человек - точные данные неизвестны.


Открыть Комментариев 4

О нас, любимых, о Тиранах

 

 

Все не дает ни мне, ни моим знакомым моя фамилия - Тиран. Многие думают, что это псевдоним - фигушки! Самая, что ни на есть фамилия. Поэтому и появилась мысль написать цикл рассказов о нас, о тиранах...

Тиран

Тира́н — (от греч. τύραννος, tэrannos) — в Древней Греции (в основном в VII——VI веках до н. э.) — лицо, насильственно захватившее власть; таким образом, слово употреблялось в смысле современного «диктатор». Тиранами, в основном, были лица, уничтожавшие и притеснявшие аристократию. Некоторые из тиранов, особенно ранних, прославились как меценаты, справедливые правители и мудрецы: например тиран Коринфа Периандр или тиран Афин Писистрат. Но гораздо больше сохранилось рассказов о жестокости, подозрительности и самодурстве тиранов, которые изобретали изощренные пытки (особенно был известен тиран Акраганта Фаларид, сжигавший людей в медном быке). Существовал популярный анекдот (его героем был сначала Фрасибул Милетский, потом он привязывался и к другим лицам) о тиране, который на вопрос коллеги-тирана (вариант: сына) о наилучшем способе удержаться у власти стал ходить по полю и молча срывать все колоски, выдававшиеся над общим уровнем, показывая тем самым, что тирану следует уничтожать всё сколько-нибудь выдающееся в гражданском коллективе. Хотя на этапе становления греческого полиса тирания могла играть позитивную роль, кладя конец аристократическому произволу, в конечном итоге они быстро становились помехой для окрепшего гражданского коллектива. Поэтому сколько-нибудь долговечныхдинастий ни один из тиранов не создал. В этом смысле показателен оракул, будто бы полученный Кипселом, захватившим власть в Коринфе: «Счастлив Кипсел, и дети его, но не дети его детей». Действительно, сам Кипсел и его сын Периандр благополучно правили, но уже преемник (племянник) Периандра был быстро убит, после чего всё имущество тиранов было конфисковано, их дома срыты и их кости выброшены из могил. Эпоха VII—VI вв. известна как эпоха «старшей тирании»; к её концу в материковой Греции тираны исчезают (в Ионии они оставались из-за персидской поддержки, в Сицилии и Великой Греции — из-за специфической военной обстановки). В эпоху развитой демократии, в V в. до н. э., отношение к тирании было однозначно негативное, и именно тогда этот термин приблизился к своему нынешнему значению. Тирания сама по себе воспринималась зрелым гражданским сознанием как вызов справедливости и основе существования гражданского коллектива — всеобщему равенству перед законом. О Диогене, например рассказывали, что на вопрос, какие животные самые опасные, он ответил: «из домашних — льстец, из диких — тиран»; на вопрос, какая медь наилучшая: «та, из которой сделаны статуи Гармодия и Аристогитона» (тираноубийц). В IV в. до н. э., в условиях острого кризиса полиса, в греческих городах-государствах вновь появляются тираны (так называемая «младшая тирания») — как правило, из удачливых военачальников и командиров наёмных отрядов; но на этот раз рассказы о мудрых и справедливых тиранах вовсе отсутствуют: тираны были окружены всеобщей ненавистью и сами в свою очередь жили в атмосфере постоянного страха. В схожем с греческим смысле слово «тиран»употреблялось в средневековье (XIIIXVI века) к правителям городов-государств Северной и Средней Италии.

 


Открыть Комментариев 4

С Песахом!

Песах - один из самых значимых праздников иудейского календаря. Этот восьмидневный праздник весны и свободы отмечается ежегодно в память об исходе евреев из Египта. Праздник всегда начинается в канун 15-го дня Нисана по еврейскому лунному календарю с заходом солнца.

Празднование Песаха связано с определенными традициями и направлено на почтение памяти тех евреев, которые отважились на решительный поступок и были освобождены от египетского рабства, после чего были вынуждены 40 лет скитаться по пустыне в поисках Земли обетованной. Исход и освобождение от рабства - основные ключевые слова этого праздника. Именно с этого дня берет свое начало понятие еврейского народа.

На протяжении всех дней Песаха Тора запрещает в каком бы то ни было виде употреблять в пищу квасное. Это - дань памяти евреям, которые не успели запастись едой, когда покидали Египет. Также в эти дни избегают продуктов из пшеницы, ржи и овса, бобовых, а также перловку, кукурузу, горох, просо и горчицу, так как эти продукты могут забродить. Солодовые ликеры, пиво и другие алкогольные напитки на основе дрожжей запрещены. Единственный хлеб, разрешенный в Песах - маца - пресные хлебцы из пшеничной муки, которыми порабощенные евреи питались в Египте и во время исхода из Египта. Иногда мацу растирают в порошок - получается подобие муки, которую используют для выпечки или изготовления клецек для супов. От всех квасных продуктов избавляются до наступления Песаха, также заранее убираются в доме, особенно на кухне, удаляя из жилища малейшие зерна квасного.

Законы пасхального кашрута требуют, чтобы никакие частицы квасного не попали в пищу во время праздника. Для этого посуда, чтобы быть пригодной для использования, должна быть кошерной - новой или специальной пасхальной, никогда не использованной в течение года, либо обработанной в соответствии с правилами кашрута.

В центре празднования - пасхальный седер (застолье). В эту ночь вся семья с гостями собирается вокруг стола, чтобы читать книгу, повествующую об исходе из Египта и последовавших за этим событиях. На стол ставят лучшую посуду и серебро, свечи, кошерное вино и три больших куска мацы. На столе обязательно должны присутствовать: зроа - запеченная косточка ягненка, символизирующая пасхальное жертвоприношение, бейца - печеное яйцо, символизирующее скорбь по разрушенному храму в Иерусалиме, марор - горькие травы (обычно используют свежий хрен или листья салата, хотя они и не травы), которые означают оставшуюся горечь после страданий, испытанных в рабстве, харосет - смесь порезанных яблок, орехов, корицы и вина, как бы представляющая глину, использованную евреями для строительства египетских монументов, карпас - петрушка, сельдерей или зеленый салат, символизирующий скудное питание в Египте. Его окунают в соленую воду, как напоминание о пролитых слезах, в специально украшенный кубок для пророка Элияха.

Во время седера иудеи проходят пять обязательных этапов. Первый - съесть мацу, второй - выпить четыре чаши вина, третий - съесть марор (обычно между двумя кусочками мацы), четвертый - чтение Агады, а пятый - чтение хвалебных псалмов. В пасхальную трапезу часто входит куриный суп с клецками из мацы, гефилте фиш и запеченное мясо.

http://www.eleven.co.il/article/13202

 

ПЕ́САХ (פֶּסַח; по-арамейски פִּסְחָאписха; по-гречески и по-русски — Пасха), весенний праздник в память Исхода евреев из Египта, начинающийся 15 нисана и длящийся семь дней в Эрец-Исраэль и восемь дней в странах диаспоры. Первый и седьмой дни (первые два дня и заключительные два дня — в диаспоре) — праздничные в полном смысле (иом тов), нерабочие, как суббота (но приготовление пищи разрешено); в остальные дни — хол ха-мо‘эд (`праздничные будни`) — работа разрешается (с некоторыми ограничениями). Название «Песах» традиция связывает с тем, что Бог миновал (пасах) дома израильтян, не тронув их во время казней египетских (Исх. 12:23–27). Словом «песах» в древности назывался годовалый агнец или козленок, приносившийся в жертву в канун этого праздника (14 нисана к вечеру); его зажаривали целиком и съедали на семейной праздничной трапезе ночью (Исх. 12:1–28, 43–49; ср. Втор. 16:1–8, где упомянут и теленок). Тот, кто, не обладая ритуальной чистотой или находясь слишком далеко от Храма, не мог выполнить этот обряд 14 нисана, мог совершить его месяцем позже (Чис. 9:1–14); это второй (Песах шени), или малый Песах, согласно позднейшей терминологии. Песах называется также хаг ха-маццот (`праздник опресноков`, см. Мацца; Исх. 23:15; Лев. 23:6; Втор. 16:16), так как в этот праздник заповедано есть хлеб только из неквашеного теста в память о том, что израильтяне, в спешке покидавшие Египет, были вынуждены изготовить хлеб из не успевшего взойти теста (Исх. 12:39). 

В книге Иехошуа бин Нуна говорится, что израильтяне, войдя в Эрец-Исраэль, праздновали Песах в Гилгале (ИбН. 5:9–10). В Хроник книгерассказывается о праздновании Песаха в Иерусалиме в царствованиеХизкияху (II Хр. 30:1–21) и Иошияху (II Хр. 35:1–18). Иосиф Флавийсообщает, что в 65 г. н. э. в Иерусалим на жертвоприношениепасхальных агнцев в Храме прибыло не менее трех миллионов человек (Война 2:280); такая же цифра приводится в Талмуде (Псах. 64б). С разрушением Второго храма (70 г. н. э.) жертвоприношение агнца прекратилось, в то время как другие пасхальные обряды сохранялись.Самаритяне, культовый центр которых находится на горе Гризим, до сегодняшнего дня приносят там в жертву пасхального агнца. 

Праздничная трапеза в вечер наступления Песаха и все ритуалы этой ночи называются седер (буквально `порядок`), полнее — седер Песах; главное предписание этой церемонии — рассказывать детям об исходе из Египта. В средние века выработался окончательный традиционный порядок обрядовой трапезы (включая форму ответов главы семьи на вопросы детей, застольные песнопения и т. п.), зафиксированный вПасхальной хаггаде

Законы, связанные с Песахом, сформулированы в талмудическом трактате Псахим. До наступления пасхальной недели в доме и на всех других принадлежащих еврею территориях собирают все квасное (хамец) и сжигают в последнее утро перед Песахом (или продают нееврею). Согласно раввинистическим авторитетам, есть маццу обязательно только в первый день праздника (ночь 14 нисана), в то время как в остальные дни пасхальной недели, по мнению большинства, требуется лишь не употреблять в пищу квасного. Посуду, использовавшуюся под хамец, можно употреблять в Песах только после специальной обработки погружением в кипящую воду (хаг‘ала); посуда, которую ставят на огонь, прокаливается докрасна; если посуду нельзя обработать никаким из этих способов, ее не используют в Песах. Иногда в семье хранится особая посуда для Песаха. 

В первый день Песаха в синагоге читается молитва о росе (тал) и полностью — Халлел (в странах рассеяния Халлел читается полностью в первые два дня, а в остальные дни Песаха — до середины); в субботу, выпадающую на один из дней праздничной недели, в синагогахашкеназов читают Песнь Песней; в последний день Песаха читаетсяХазкарат нешамот. Этот день принято связывать с переходом черезКрасное море. В синагогальной литургии Песах называется праздником свободы (хаг ха-херут). 

В еврейских общинах принято перед Песахом собирать ме‘от хиттим(буквально `деньги на пшеницу) или кимха де-фисха (по-арамейски, буквально `пасхальная мука`); первоначально собирались деньги на муку для маццы, а позднее — на пасхальный стол в пользу бедных членов общины. В талмудическое время всякий, проживший год в данном поселении, был обязан жертвовать, а если сам был неимущим, мог получать ме‘от хиттим. В средневековой Европе было принято, чтобы раввин общины и семь ее видных членов составляли список жертвователей и получателей благотворительных денег. 

По мнению некоторых исследователей, праздник Песах в его окончательной форме возник в результате слияния двух изначально независимых праздников — собственно пасхальной церемонии и праздника опресноков. Высказывались предположения, что пасхальная церемония развилась из обрядов, совершавшихся пастухами-кочевниками перед переходом с зимних пастбищ в пустыне на летние пастбища в обжитых районах, а обычай мазать дверные косяки кровью жертвы — из магического ритуала защиты стад. Первоначально Песах отмечался в семейном кругу (ср. Исх. 12:21) — сначала в шатрах, а с поселением израильтян в Ханаане — в постоянных домах. После произведенной царем Иошияху централизации культа в Иерусалимском храме празднование Песаха там стало массовым (II Ц. 23:21–23; ср. Втор. 16:2,7). Обычай закалывать жертвенное животное, готовить и съедать его мясо при Храме (II Хр. 30; 35:13–14; Юб. 49:16–20), видимо, сохранялся и после возвращения из пленения вавилонского. Позднее, когда число участников увеличилось, при Храме производили только заклание, а трапезу совершали в частных домах Иерусалима (Псах. 5:10, 7–12 и др.). Пасхальное жертвоприношение при Храме положило конец обряду мазать дверной косяк кровью жертвы: теперь ею кропили алтарь (II Хр. 30:15–16; 35:11). 

О порядке пасхальной трапезы, традиционных пасхальных блюдах и особых видах столовой утвари см. Седер

Песах наряду с Суккот и Шаву‘от — один из трех паломнических праздников. Хотя, в отличие от двух последних, Песах в Библии не связан с земледелием, талмудическая традиция установила, что приношение омера (плодов первой весенней жатвы) должно совершаться на второй день Песаха. В современной литературе на иврите Песах принято называть хаг ха-авив (`праздник весны`). В Израиле в связи с возрождением еврейского сельского хозяйства вновь стал значимым характер весеннего праздника; прекратившееся с разрушением Храма приношение омера символически восстановлено вкиббуцах. Песах в Израиле — это пора массовых экскурсий и прогулок по всей стране и особых походов в Иерусалим, как бы воспроизводящих в новой форме древнее паломничество

Возвращение народа из галута на историческую родину послеКатастрофы и восстановление еврейской государственности воспринимается в Израиле как повторение решающих событий ранней еврейской истории, и в этом аспекте Песах как праздник освобождения приобретает особо актуальное значение (см. Исход). 

В христианстве Песах — Пасха получает новое осмысление, связанное сИисусом. Это единственный христианский праздник, сохранивший связь с лунным еврейским календарем (см. также Иудействующие).


Открыть Комментариев 1

Конкурс политической карикатуры

docker.jpg

Сайт "Обозреватель", политико-сатирический журнал "Параска. инфо" и Арт паб "Docker`s ABC" объявляют конкурс политической карикатуры!!!

Если ты умеешь, или хотя бы имеешь желание рисовать, если у тебя есть идеи, кажущиеся тебе смешными, если тебя называют художником! То присылай свои творения нам!

Ведь первым призом как раз и будет три ящика твердой, но жидкой валюты - водки!

Второй приз - два ящика, третий - ящик. Остальным - поощрительные призы по 50, 100, 300 и 500 миллилитров!

Высылайте работы срочно по адресуtyran@obozrevatel.com или tyranchic@i.ua!

Раздача и распитие призов – В день смеха, 1 апреля, на специальном мероприятии с участием политиков, политологов, известных политических ведущих и журналистов в "Docker`s ABC"!

Попавший - не пожалеет! Кроме распития призов, 1 апреля пройдут полит-аукционы (желающие смогут приобрести "мечту" Тимошенко, артефакты Ющенко и много других полезных на политической кухне вещей!), будут оглашены результаты опроса о том, с какой болезнью ассоциируется у народа тот или иной политик. А еще много конкурсов, шуток и общения.

Конкурс продолжается, работы еще принимаются.

Уважаемые читатели, голосуйте, выбирайте лучшие карикатуры!

http://karikatura.obozrevatel.com/


Открыть Комментариев 4

"МИР на Каховському Плацдармі"

 


Національний фестиваль "МИР на Каховському Плацдармі" шукає інформаційних партнерів


''МИР на Каховському Плацдармі''
Творче об'єднання "КАХОВСЬКИЙ ПЛАЦДАРМ"

74900, Україна, Херсонська обл., м. Н. Каховка, пр. Перемоги 32-28

Тел. 050- 444-19-44, т/ф (05549) 5-26-69

e-mail: plazdarm@gmail.com, код 35119724

п-р N26002301300801 в Херсонській філії АКБ "ФОРУМ", МФО 342252

З 30 квітня по 2 травня 2010 року у м. Таврійськ (Україна, Херсонська область) у рамках Днів громадянської пам'яті, миру і творення, відбудеться національний фестиваль "МИР на Каховському Плацдармі".

Фестиваль проходитиме під девізом:

"Каховський плацдарм 20 століття – громадянська війна.

Каховський плацдарм 21 століття – громадянський мир".

Захід проводиться у рамках міжнародної програми "народної дипломатії".

Каховський плацдарм – місце, де рівно 90 років тому відбулася одна з найстрашніших битв братовбивчої Громадянської війни, яка вирішила подальший хід історії нашої країни.

Сьогодні земля, де лилася людська кров, має стати місцем вшанування пам'яті наших предків і усвідомлення себе як нерозривної історичної спільноти і свідчення нашого морального і громадського зростання.

Всі люди – браття, які хочуть жити у мирі. Це загальновідоме твердження у сучасній непростій політичній ситуації набуває нового звучання і значення. Не допустити жодних аналогій з трагічними подіями Громадянської війни сьогодні – завдання кожної мислячої, духовної, патріотично вихованої людини.

Працюватиме прес-клуб на 60 місць, де відбуватимуться прес-конференції учасників заходу, спонсорів та задіяних "зірок".

Ведучими фестивалю виступатимуть народні артисти УкраїниБ.Барський і Г.Делієв.

У межах заходу Борис Барський презентуватиме власну поетичну збірку. Георгій Делієв представить на розсуд публіки виставку-галерею своїх картин.

За задумом організаторів, фестиваль стане однією з найяскравіших видовищних подій у культурному і телевізійному просторі України.

Програма включатиме змагання у повітрі, на воді і на землі: нестандартної авто- і мототехніки, байкерських клубів, повітряних куль, скутерів і яхт, страйкбол, а також продемонструє потужності і технічні можливості вітчизняних виробників технічних засобів та автосалонів.

Передбачено проведення концерту за участю рок-зірок.

Проект планується реалізувати за участю військових сил і підрозділів МНС України.

У межах фестивалю відбудеться ярмарок споживчих товарів вітчизняних виробників та виробників країн – учасниць заходу.

Фестиваль повинен стати справді масовим – очікується від 15 до 20 тисяч учасників і гостей.

Успішна реалізація заходу сприяє позиціонуванню України на міжнародній арені як європейської держави – території миру та народного єднання.

Даний захід також має на меті провести реставрацію всесвітньо відомого пам'ятника "Тачанка", а також започаткувати створення Музею пам'яті Громадянської війни просто неба.

Концепцію акції "Каховський плацдарм" і план заходів у межах проведення фестивалю додаємо.

Запрошуємо ЗМІ стати інформаційними спонсорами та пртнерами у реалізації даного проекту і надати можливу інформаційну підтримку.

_____________________________________________________________________________________________

Щодо інформаційного спонсорства звертайтеся -

телефон у Києві (067) 156 37 39, ICQ 384 194 033 

Открыть Комментариев 1

Новый день!

Жизнь, она в принципе, волнообразна. То ты поднимаешься над жизненным морем, то вот-вот увидишь дно или рискуешь быть накрытым волной. Но это только в том случае, когда ты плывешь сам, гребешь ручками и ножками.

Другое дело, когда тебя несет лайнер или яхта, на худой конец....

Или если изучаешь дно в батискафе. Но обычно, большинство с мелкими передышками на лодках или в ластах, все же гребут по жизни без снаряжения.

С одной стороны - это трудно. Хочется на яхту и все такое. А с другой, если лечь на волну - можно получить массу радости и наслаждения.

Поглядите, даже те, с яхт, выпрыгивают время от в времени в открытое море, чтобы получить удовольствие... Значит, яхта не так уже и нужна для наслаждения морем?

А можно и нырять без подлодки. Это даже лучше, можно погладить цветных рыбок руками, найти коралл или морскую звезду и подарить любимому человеку.... Кайф. В скафандре безопаснее, но ощущения не те...

И снова таки возьмем "Титаник". Так ли хорошо в нем было плыть?

Поэтому чего там на условия переправы пенять - удовольствие в процессе жизни можно получать и костюме Адама! Лишь бы акул поменьше, да погода потише. 

Ведь суть не в том, чтобы поскорее доплыть до берега (там эта с косой, не Тимошенко), суть в том, чтобы насладиться путешествием и поумнеть, подобреть.... Чему-нибудь научиться перед более сложным вояжем.

Наверное, так?


Открыть Комментариев 3

Чи стане Перший першим?

"Пане Президент, не порушуйте Конституцію" - під таким пафосним заголовком вийшла заява в «Телекритиці» від  Інституту медіа права, ГО «Телекритика» та Інституту масової інформації щодо призначення нового керівника Національної телекомпанії України.

І ой, і ай, і ай-ай-ай!!! Я би, може, й мовчала в шмату, якби сама не працювала на тому самомому НТКУ під керівництвом Васі Ілащука. Що вам сказати - махіна радянського типу. Маса зайвого народу (н-д, там є бібліотека і бібліотекарі, якась техніка безпеки, кабінет лікувальної фізкультури). У телевізійників є свій медпункт, стоматологія, пожежники і інші блага радянської епохи. Скажете, що в цьому поганого? Та ні, все пучком, якби через роздутий штат самим телевізійникам не платили копійки. Канал, власне, забув, для чого він створений - робити телебачення, а не читати книжки чи лікувати зуби. Відповідно, на невеликі гроші важко запростити профі. От вам і замкнене коло. от вам і якість каналу. На каналі є професіонали, але їх дуже-дуже мало - це або фанати каналу, або матеріально незалежні люди. Та їх дуже і дуже мало.  А скоротити штат "нежурналістів" не реально. Це вже пробував зробити колись Андрій Шевченко. Власне, він молодець в плані розуміння формату каналу, контенту, наповнення. Але Андрій спіткнувся об державну бюрократію. Ну, не скоротиш ти на державному підприємстві людей і зась! Можна лише повністю переформатувати підприємство, але згоду на це може дати лише Верховна Рада. Ось такий геморой, вибачте. І Андрій обламався. 

Призначили директором Василя Ілащука - хороший хлопець, чудовий артист, але, пробачте, менеджер ніякий. Може, він би міняв формати, наповнення, та не знав як, а біля нього не було людей, які б порадили.

Було на НТКУ кілька програм, котрі робили хоч якісь рейтинги, але це капля... Хоча база для того, щоб Перший таки став першим є. Одне приміщення на Мельникова зі студією і апаратурою (нехай подекуди застарілою) є. Я вже не кажу, що НТКУ має найбільшу в Україні сітку мовлення - буквально доходить до хуторів, де жоден інший канал не тягне. Здавалося б - таке можна творити! Але...

Тому заява в Телекритиці мене здивувала. Я дуже шаную Наталю Лігачову, як професійного журналіста, хорошого керівника. І ніколи не повірю, що вона зранку до ночі дивиться 1-й канал і радіє його професіоналізму. А контент каналу напряму залежить від керівництва. Василь Ілащук - чудовий хлопець, але не тягне він на директора каналу, ну не тягне. Логічно його змінити. А те, що можливо, з порушеннями... А як інакше? Інакше вже пробував реформувати канал Андрій Шевченко і що з того вийшло? Якщо не прийняти кардинальних рішень, завязнути в судах, на НТКУ нічого не зміниться. А це - ресурс шикарний, погодьтеся. І на місці нової влади було би великю дурницею ним не скористатися. 

Звісно, порушення конституції я не вітаю...але хто в нас її не порушує?)))


Открыть Комментариев 3

И провидцы ошибаются

Я просто умиляюсь, читая всякие там пророчества астрологов на политические темы. Не далее, как зимой Павел Глоба гарантировал Тимошенко победу уже в первом туре. Об этом он заявил в интервью газете Факты. 

Цитата: "Виктора Януковича астролог не "видит" победителем в предстоящей президентской гонке. Как заявил Глоба, "единственное, что с уверенностью могу сказать: во втором туре победит Юлия Тимошенко". 

По словам астролога, появление Тимошенко на политическом Олимпе он увидел давно и даже имя назвал в газете Вечерний Киев за 1990 год. Правда, признал Глоба, "называл еще Анну, но ее время пока не пришло, а вот Юлия, как говорят астрологи, проявилась". 

По его мнению, с именем Тимошенко будет связано, "как минимум, десятилетие, и это будет смутное время". Правда, по словам Глобы, "без светлой прически шансов у нее нет". 

Он напомнил, что "когда одно время у Тимошенко был темный цвет волос, у ней начались проблемы - ее бросили за решетку". Но "как только она вернулась к образу блондинки - сразу начала набирать политические очки".

и Тимошенко сделала все - даже в белый цвет покрасила волосы...но не вышло!

И вот уже 16 февраля в газете "Сегодня" Глоба признался - ошибся я , ошибся.  Оказывается, Юлия Тимошенко не является силой света. Павел Глоба: «Я раньше предполагал, что если Тимошенко тот человек, за которого себя выдает, если ее внутренний образ соответствует образу белой женщины, ангела-хранителя Украины, значит, победит она. Если же это неправда, если же это игра, то в 49 лет будет разоблачение. Ни один злодей в период, кратный семи, не побеждает. Для Тимошенко выборы стали испытанием свыше, поскольку ей исполнилось 49 лет. Это семью семь. Теперь можно с уверенностью констатировать, что, к большому сожалению, Юлия Владимировна не соответствует своему светлому образу»

естественно, что такое заявление Глобы БЮТ не оставил без внимания и ответил, что «Тимошенко — это символ добра, символ защиты Украины, а Глоба — проходимец!» 

Прикольненько, не находите?

Ничего Ей не помогло - даже зомбирование умов через мистику и лжепророчества. Может, просто попробовать поработать...хоть чуть-чуть? Вместо того, чтобы пиариться и зомбировать?

http://obozrevatel.com/news/2010/3/12/355937.htm



Открыть Комментариев 2

Спасите "Параску"!!!

Подайте, Христа ради! Так и хочется сказать, глядя на украинский рынок СМИ. Единственное в Украине политико-сатирическое издание, журнал "Параска.инфо", радовавший читателей почти три счастливых года, уже несколько месяцев не выходит. Спонсор сдулся!!! А как жаль! Какую команду удалось собрать, каких авторов, каких художников. Вт сейчас разбрелись они по свету белому и зарывают где-нибудь в "сурйозном" издании свой юмористический талант. Мне особенно больно за журнал, потому что я по-сути участвовала и в его зачатии, и в его рождении. Только я, да шеф-редактор и главный редактор знают, сколько усилий пришлось приложить, чтобы отшлифовать формат, стиль, сделать его уникальным, этот журнал. Поэтому я разрешу себе, наверное, хотя бы в блоге, перепечатать некоторые материалы и карикатуры. Их актуальность до сих пор не утеряна!!!

К стати, в парламенте кто-то уже пробовал сделать газету "Мандат" в нашем стиле. Но, Простите, получилось лишь жалкое подобие - пошлость с убогим юмором(.

У "Параски" был стиль и даже маты звучали красиво и по теме. Можете посмотреть наш архив www.paraska.info

Дорогие спонсоры!!! Помогите! Не дайте засохнуть украинскому политическому юмору!!! Дайте денег на "Параску"!


Открыть Комментариев 5
Назад | Вперед



Мои Фото

Мои фотоальбомы



Содержание страницы

Метки

Календарь
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вск
       
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
ОБОЗ.ua